Моє село Рiчки

....................................................................................................................................................................

З

а даними Сумського краєзнавчого музею с. Річки засноване в 1662 році. Це було козацьке поселення – ні пана, ні експлуататора, а жили вільні люди. Перша вулиця – Лютівка, потім Хорошківка (Автору цих рядків якось довелося на Хорошківці допомагати копати котлован під погріб. Так от, верхній шар, товщиною в 70 см, - земля, потім – товщиною в 1 метр, - спресоване сміття, добре збереглися вітки просяної соломи. На глибині 2-х метрів стирчав стрижень дубової серцевини від сохи чи присішка. Витягли його – ще на 70 см був заглиблений ). Потім, як казав дід Іван з Приліпки, з’явилася вулиця Ковалівка. Її заснували і там жили тільки ковалі. За ковалівськими городами приліпилася вулиця, яку назвали Приліпка. Всі вулиці тодішнього поселення розташовувалися або попід річкою, або виходили однією стороною до неї. За Приліпкою розкинувся вигін. Туди звозили горстки конопель, мочили в річці, сушили на вигоні й витіпували (відділяли волокна від костриці). Зголом і вулицю назвали Коноплянівка.

Ну, а тепер вже розповідь про період з 1800 року. Як згадували мої діди, в центрі села стояла цегляна Покровська церква («стара» церква). Та й моє покоління пам’ятає ту церкву. Зруйнували її після 1933 року і збудували з неї кінотеатр. Відкрити його не вдалося – почалася Велика Вітчизняна війна. В роки лихоліття розтягли той театр до цурки.* Були при церкві трикласна школа, приміщення якої експлуатується до цього часу.**

Коли вже в наш час копали траншеї під будівництво Будинку культури на місці старої церкви, то натрапили на фундамент, і розрили декілька могил. В одній збереглися виточені підставки (ніжки під труни). Кажуть, що Максимівщина була цього приходу. В пана, котрий володів Максимівщиною, померла незаміжня донька. То її й поховали біля церкви. Потім ще рили траншеї для підведення води та обігрівальних труб центрального опалення й виявили більше десяти поховань – на території храмів ховали священників.

З кінця 1870 року почали будувати нову церкву – Троїцьку. Храм цей розмістився в мальовничому місці над річкою, в районі вулиць Грицаївка-Трав’янка. Як тільки стіни церкви піднялися вище дерев, сюди збігалися пацани з усіх кутків. Кожному хотілося по риштуванню зійти на стіну і глянути з висоти на село. Будівельники дозволяли сходити тільки з цеглинами в руках. Так  і надходила цегла конвеєром на стіну.

Будували храм тільки в теплий сезон, декілька років. До нової церкви в прихід входило і село Кекине. Там був пан Лоринець***

На хрещення, при освяченні води на річці, пан встановлював винагороду тому, хто першим привезе кінними саньми свячену воду до його хоромів. Тут уже починалися кінні гонки. Завжди вигравали «Смолянки» із Зеленівки. Бо там коні були породисті.

Навкруги Річок, на підвищеннях, стояли млини-вітряки. В господарстві були крупорушки, просорушки, олійниці (в Кубашів, в Кононенців). Та головне – великий масив орної землі, пасовищ, якими володіли річківці. Це приблизно 15 тисяч десятин. Поля поділялись на три «руки» (трипілля). Одна рука виділялась під озимі і толокувала до Івана. На толоці пасли худобу з усіх Річок. Можете собі уявити – декілька тисяч десятин в одному масиві поля-толоки. Друга «рука» відводилася під ярі. Тут сіяли просо, гречку, овес, ячмінь. Овес вигідно було продавати військовому відомству – для годівлі коней. До того ж, усі ми знаємо приказку «борщ, каша – їжа наша». Тоді каша була основною їжею селян після борщу. Дід Степан розповідав, що картопельки сортової тоді ще не було, а росло щось дике. Бульби не більші каштана. Їх берегли тільки для юшки. Ну, а третя «рука» - просапні.

Масиви землі були від Максимівщини і аж до Яструбиного (до високих могил): майже від самих Амбар (тоді ще залізниці не було) – це між Вирями і Коршачиною, - через наше село до Щиглови, до Сиротиного, по Павлівському шляху, за греблею до Великого лісу і, минаючи його, в бік Павлівок на гору.

Від Річок до Коршачини, попід Кекинською межею, розкинувся незайманий степ. Коли в родині одружувався парубок, на нього давали наділ – дві десятини – в незайманому степу. Ото всім батькам хотілося, щоб у них народжувалися тільки хлопці. На дівчат наділу не давали, бо вони виходили заміж за хлопців і наділ був на двох. Та хлопці приводили дружин додому, то й батьків наділ, і їхній зоставались удома. А дівчата тільки збіднювали своїх батьків, якщо не виходили заміж і залишалися в дівках.

У кожному масиві полів було безліч колодязів і криниць. Під Великим лісом криниця називалася Жолобок, бо з неї стікала вода по жолобках з липової кори. Далі, через Павлівський шлях по луках, в бік Мирського, - Пурхалова криниця, де декілька джерельців пурхають по її дну. Ближче до Підліснівки, в Солодкому Яру – Солодка криниця. Потім через село потрапляємо на Яструбинський шлях. В кінці Малого лісу – Ковганська криниця, бо знаходиться при виході з лісу в круглій долинці, ярок з неї виходить до шляху. От і вийшла ніби ковганка, в якій колись затовкували сало (здір) з часником. Далі, по дорозі на озера, по планку від Діруганського шляху до косої дороги – Озерний колодязь (розповідав дід Андрій Крючок, що по тому планку пробували копати колодязь в декількох місцях, та  води не було. І ось одному чоловікові приснився сон, що копати колодязь слід проти Пугачового поля. Почали копати і на глибині п'яти метрів бурхнуло таке джерело, що довелося затикати його сіряком, аби цямрини поставити).

Через яр до сучасної Яструбинської межі, вгорі – Перемінна криниця; за Діруганським шляхом – Заярська криниця; мимо болота по ярочку – Солдатська криниця. Перебираємося через річку до кекинівської межі, між Річками та Зеленим Яром – і можемо напитися із Ількової криниця. По шляху від вулиці М. Синьківка до Зеленого Яру – Блеськів колодязь; по шляху від лікарні і до Синяка – Карпилів колодязь. Були криниці, де зараз с. Барило. От туди й з’їзджалися господарі з ближніх полів (особливо в жнива) з барилами понабирати води. Тому й село називали Барила, а не Барило, як нині. Ближче до Максимівщини була Кузьменкова криниця.

 

 

Перегорнути на наступну сторінку

 

Коментарі до статті

.....................................................................................................................................................................

Хостинг от uCoz