Коментарi до статтi
....................................................................................................................................................................
*
Будували із залишків
церкви не театр, а будинок культури. На будівництві кожен селянин повинен був
відпрацювати кілька днів. Як відробляти
повинність, то так і будували. Вже й стільці у залі розставили, готувались до
відкриття, але по стіні пішла тріщина – споруда стала небезпечною. Відкриття
відклали, так той клуб і простояв до початку війни. А під час окупації будинок
той «розтягли до цурки» як пише автор статті. Частину німці використали для
побудови сараю (десь на Погорілівщині), в якому своїх
коней «обкурювали» сіркою щоб не було кліщів.
** Після спорудження нового приміщення школи, у старому був учбово-виробничий
комбінат. Та років п’ять тому його рештки перемістилися до школи. А старе, ще дореволюційне,
приміщення залишилося без господаря. Річани це швидко
зрозуміли. І як результат – вибиті вікна і двері, зірвана підлога, нецензурні
написи на стінах, розкритий дах, а подекуди навіть стіни почали розбирати...
*** Насправді прізвище пана було Лоренц. Але селянам важко було вимовляти
німецьке слово і його прозвали Лоринець або Ролинець. Так само було і з панією з іншого сусіднього села
– її величали Кукольшою.
**** Більшість хуторів з’явилися на початку ХХ століття, за
прем’єрства Столипіна, який провів
реформу спрямовану на зміцнення хуторянських господарств. Масове «переселення
народів по-річанськи» почалося саме тоді.
***** Величезне нове приміщення дитсадка давно спорожніло. Спочатку малочисельні групи перевели до аптеки, де приміщення легше
було обігрівати взимку, а потім дітлахи перекочували до школи як нульовий клас.
А двоповерховий будинок з білої цегли стояв пусткою. З ним сталося те ж що і зі
старою школою. А потім ті руїни хтось викупив, розібрав на цеглу та плити і
продав по частинах...
КД
2006
рік