Легенди

....................................................................................................................................................................

егенди – це народні сказання про історичні події та життя людей. Таких оповідей у Річках можна почути багато, але якщо відкинути фантазії і брати до уваги тільки ті, які передаються із покоління в покоління, то коло значно звужується. Отже наводжу на цій сторінці поки що лише декілька історій. Перша вписана бібліотекарем Безверхою Г. В. у «Історію села Річки», до походження іншої повернемось пізніше.

 

Про козакiв

Річки були козацьким поселенням – ні пана, ні експлуататора, а жили вільні люди. За переказами, коли Катерина ІІ видала Указ з законодавчим актом  про установлення і керування Харківським намісництвом, до села приїхали озброєні царські посланці і веліли зібрати населення до волості. Зійшлися майже всі чоловіки. Один з прибулих став читати указ про зібрання данини. Тоді один з козаків вийшов і на очах громади розірвав ту “бумагу”. Зчинилася бійка, посланці цариці кинулись тікати, але їх усіх було перебито. Кажуть ще, що голови убитим повідрубували, поклали на підводу і відправили цариці. Така доля спіткала усіх «панів», яким це село було «дароване Імператорською милістю». Отже до Річок більше і не приїздили, залишились вони козацькою слободою.

 

А другу історію мені доводилось чути від багатьох місцевих жителів. Згадується вона, що правда з деякими відмінностями, і у статтях «Моє село Річки» С. Тараповського та «Село моє», автор якої назвався Ю Ош. Отже легенда друга.

 

Про залізницю

Старі люди кажуть, що за давніх часів німець на прізвисько Роленець (перекручене прізвище Лоренц), дуже багата людина у ту пору, власник цукрового заводу у Кекино, як задумав будувати залізницю, то хотів прокласти її через село Річки. З цією задумкою звернувся він до місцевих жителів. Та вони на селянській сходці вирішили: не треба їм ніякої залізниці, бо потяги їхніх дітей поріжуть. За іншою версією, річківці заявили протест, бо буде той поїзд лякати скотину.(Справжня ж причина куди менш наївна – такі відмови були не рідкістю у той час, бо колії потребують землі. А для селянина кожна десятина має велике значення.)

То й пройшла залізна колія не через Річки, а через Білопілля, і останнє згодом стало райцентром, а Річки залишились селом. Зазвичай річківці додають: «От якби тоді зробили по-іншому…», і починаються розмови про буденність, які легенд уже не стосуються…

 

І наостанок розповідь діда Андрія Крючка, наведена у вищезгаданій статті Семена Тараповського.

 

Про колодязь

 По дорозі на озера, по планку від Діруганського шляху до косої дороги знаходився Озерний колодязь. По тому планку пробували копати колодязь в декількох місцях, та  води не було. І ось одному чоловікові приснився сон, що копати слід проти Пугачового поля. Взялися до роботи і на глибині п’яти метрів бурхнуло таке джерело, що довелося затикати його сіряком, аби цямрини поставити.

 

.....................................................................................................................................................................