f==========================================e
Петро Васильович Пугач
Народився в 1923 році в нашому селі. Батьки його Василь
Іванович та Оксана Миколаївна були незаможні селяни, опісля – колгоспники.
Дітей у родині було четверо: Михайло, Петро, Мотря і Ганна. Навчався Петро в Річківській середній школі. З малих літ захоплювався
книгами. Серйозний юнак, відзначався надзвичайною працездатністю.
В липні 1940 року його ім’я з’явилося на сторінках
київських газет: в “Літературній газеті” від 10 липня було надруковано вірш
“Дощик”; в газеті “Комсомолець України” від 14-го липня - “Веселий берег”. Одночасно в газеті “На
зміну” було опубліковано листа поета-академіка Павла Тичини до учня Петра
Пугача. А 23 березня 1941 року Павло Григорович на запрошення громадськості
приїхав до Сум. Юний поет також туди потрапив, Петро був надзвичайно щасливий –
поет потиснув йому руку, їх познайомили...
А потім розпочалася війна...
З серпня 1941
року П. Пугач – на фронті, був
танкістом, воював на Кавказі. В одному з боїв в 1943 році згорів у танку. Це
посвідчили друзі-фронтовики.
Нажаль, з літературної спадщини Петра не лишилось майже
нічого. Його зошит з віршами, який читав П.Г. Тичина “раз, а потім удруге, ще й
утретє”, навіки втрачено.
О. Ющенку пощастило знайти вірші юнака, надруковані в
районній газеті, в Білопіллі в 1940 році.
Ось деякі з них:
Вода задуманої річки
Спокійно дише в берегах.
Стоїть на чаплиних ногах.
Листки на вербах лічить вітер.
Он чаєнятко пронеслось.
І над водою рясні віти
Колише пишний верболоз.
І “під-падьом” лунає дзвінко
В пахучій берега траві.
Тут сміло ходить перепілка,
Тут спокій змореній сові.
Про працю
(уривок)
Он глянь, подивися навколо,
Весна підіймає свій спів.
Ми вийдемо дружно у поле
Зустріти весняний посів.
(уривок)
Юні рученята дівчат
Щупають рядочки,
Буряки в землі мовчать,
Шепчуться листочки
До приїзду П. Тичини
Його слова не знають грані, -
Назвіть мені, щоб хто і де
Не знав Тичини “На майдані”,
І “Плуга”, й “Партія веде”.
Подяку славна Україна
Поету шле у наші дні.
Пісні співає свого сина,
У серце хлюпає мені
У грудях радість надзвичайна
Б’є джерелом із глибини:
О мріє, мріє довгождана,
О дні хвилюючі весни.
Завіса сцену відкриває –
Павло Григорович іде!
Це ж свято... Радісні обличчя...
Усе урочисте, нове.
Не міг спокійно я дивиться,
Кричать хотілось: - Хай живе!..
“Один з адресатів Павла Тичини”//
Ленінська правда – 1985 – 29 грудня
“Адресат Павла
Тичини”// Молодь України – 1985 – 19 грудня
f==========================================e