f==========================================e
Дмитро Петрович Могиленець
На знімку – наш земляк Д. П. Могиленець у формі солдата Червоної Армії, до лав якої його призвали 1938 р. У цей час тривала Фінська кампанія. У листопаді 1939-го він повернувся до рідного дому. Сподівались на щасливе життя, бо вдома чекала молода дружина та крихітка-донька.
Та мирне щасливе життя тривало недовго. З перших днів війни Дмитро, як і багато наших односельців, пішов на фронт. Воював під Сталінградом, на Курській дузі. У серпні 1943 року частина, в якій служив Д. П. Могиленець, вступила на територію Сумщини. Можна тільки уявити почуття бійця, коли його підрозділ проходив за 15 кілометрів від рідних Річок. Душа бійця рвалась хоча б одним оком глянути на рідне село, побачити сім’ю, близьких. Та не судилось…
Їхня частина звільняла Тростянець, Боромлю, Лебедин.
У с. Гарбузівка Лебединського району фронтова дорога подарувала зустріч з родиною своєї дружини (Анастасія Павлівна звідти родом). Про це старшина Могиленець написав у листі від 15 вересня 1943 р. Цього листа, як родинну реліквію, й досі бережуть рідні, донька й онуки, бо це була остання звістка від Д. П. Могиленця з фронту. Загинув він у листопаді 1943-го. Дружині Анастасії тоді було 24 роки. Тяжко довелося самій ставити на ноги дитину. Але виховала, вивчила доньку, котра, як і мама, стала медиком. Підростали онуки…
Пролітали роки, як із дерева листя восени. Рідним хотілося низенько вклонитися тій землі, де спочивали останки солдата, чоловіка, дідуся. Онук Віктор пообіцяв знайти могилу, в якій похований його 31-річний дідусь. І побував у селі Озерище на Полтавщині, де знайшов спокій наш односелець, захисник рідного краю Дмитро Петрович Могиленець…
Правду говорять, що людина живе, доки її пам’ятають. Не в кожній родині живуть спогади про загиблих, не всі знають, де поховані їхні дідусі й прадідусі, але їхній подвиг залишиться в пам’яті народу назавжди.
Матеріал з «Історії села Річки»
підготувала завідуюча бібліотекою М. Турчина.
Війна – в долях річківців// «Білопільщина» - 8 травня 2008 року - № 53-54