f==========================================e

Фекла Іванівна Лисенко

 

Нижченаведена стаття була написана тридцять років тому, в добу будівництва соціалізму. Зараз все змінилося і багато на що ми дивимось зовсім по-іншому. Колективізація, перші п’ятирічки, стаханівський рух – було це не таким ідеальним, яким подавала його радянська пропаганда. Але як би там не було, з 1987 року одна з вулиць нашого села носить ім’я Фекли Іванівни Лисенко. То ж, я вважаю, річани повинні знати про свою землячку, відважну патріотку-підпільницю...

 

 

Вона росла в родині, де крім неї було ще 12 дітей. Тому рано пізнала ціну шматка хліба...

Коли в Річках створювалося товариство спільного обробітку землі, батько Фені, Іван Митрофанович першим подав заявку до нього, а вона вступила до колгоспного осередку...

Мчалися роки, мов швидкий поїзд... Феню обрали членом бюро комсомольської організації. Дівчина очолила молодіжну ланку по вирощуванню цукрових буряків. До роботи була беручка і вдачею весела. З піснею і в поле йшла, з нею й додому поверталась. Хоч яка була стомлена, а увечері бігла до хати-читальні, де разом зі своїми подругами у лікнепі вчилася грамоти.

Молоду активістку з Річок помітили в районі. Їй запропонували виїхати на роботу в щойно створений радгосп Куянівський і організувати комсомольсько-молодіжну ланку. Феня гаряче взялася за виконання цього доручення.

Невдовзі про її ланку полинула добра слава на всю округу. А сама вона стала майстром високих врожаїв. З кожного гектара в ті далекі тридцяті роки накопувала по 500 центнерів коренів та збирала до 30 центнерів насіння буряків. Це був справді рекорд!

... 1935 рік. У житті стаханівки сталися дві радісні події. Її було прийнято до лав КПРС, а Батьківщина нагородила за самовіддану працю орденом Трудового Червоного Прапора.

Ф. Лисенко запросили в Кремль для вручення високої урядової нагороди.

У Москві в урочистій обстановці М. І. Калінін прикріпив їй до лацкана нагороду Бітьківщини. Після того – фото з керівниками Комуністичної партії і Радянського Союзу. Фекла Іванівна стояла поруч з Ворошиловим і Сталіним.

Повернулася окриленою додому. І знову – рідне поле, ударна праця...

На заході палахкоті заграви. Війна з кожним днем наближалася до Білопільщини. Комуністка Лисенко активно включається в роботу по евакуації народного добра на схід, але сама відмовляється вирушати в дорогу, вважає що в скрутну годину тут знайдеться для неї справа.

... Стояла холодна, вітряна ніч. Фекла Лисенко тихо, обережно пробиралася до Річок, до обістя сестри Секлети...

Недовго прожила Фекла Іванівна у рідних. Чиєсь хиже око помітило її і негайно було сповіщено старосту Юхима Пугача. Останній наказав поліцаям тихенько схопити більшовичку і доставити її в сільську управу.

Не одну годину допитували фашисти Феклу Іванівну, намагаючись дізнатися, чому з’явилася у селі, де була, з ким у неї зв’язки: з підпільниками чи партизанами?

Стійко трималася комуністка, умивалася кров’ю, але мовчала. Гестапівці вирішили доправити її у комендатуру.

На околиці Постольного грузовик, у якому везли непокірну, засів у наметах снігу. Автоматники допомагали шоферу виїхати з замету. Фекла Іванівна вирішила скористатися нагодою і тікати.

Але гестапівський офіцер, спрямувавши у поле світло кишенькового ліхтарика, скомандував: «Вогонь!»

«Смерть німецьким окупантам!» - вигукнула вона, падаючи в кучугуру снігу...

На одному з кладовищ у Річках є скромна могила, обсаджена бузком і вишняками. Туди, в тихий куточок, прилітає соловейко і, гойдаючись на тоненькій гілочці, розсипає срібні дзвіночки-переливи пісень...

 

Зі статті М. Теницького «Нескорена» // Радянська правда - 1976 рік - 8 травня

 

f==========================================e